Когда-то был и я обманут.
Когда-то был и я обчищен.
Когда-то был и я заманут
Надеждой, что питает нищий.
Теперь уже и я научен,
Теперь уже и я обжегся.
И вот когда мне выпал случай,
Все рассказал, не уберегся.
И в тот же час я был освистан.
И моментально был осмеян.
И стал просить у Бога истин
Для тех, кто так в себе уверен.
Я им желал, конечно, счастья.
Но счастье через боль дается.
Я лучшей пожелал им части,
Которой им хлебнуть придется.
Я говорил: яви им мудрость,
Я говорил, сорви все маски.
Пускай им тоже будет трудно.
Пускай они не верят басням.
Яви оскал капитализма
Теперь и им, кто был, не зная,
Пленен улыбкой и харизмой
Демократического рая.
Кто был соблазнами захвачен,
Надеждой мучим и нуждою.
Тем, кто мечтал, что все иначе,
Там, где нас не было с тобою.
Яви не мерой униженье,
Яви бессильное страданье,
И дай огромное терпенье,
И позднее дай покаянье.
Чтобы опять, как было раньше,
Я смог прийти и встретить друга.
Чтобы без зависти и фальши
Смотрели мы в глаза друг друга.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
